Герой мого часу
Mar. 25th, 2019 07:30 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
germes21"Герой мого часу"
Я вже не дуже добре пам'ятаю школу. Це було досить давно, та й не дуже я цю школу любив, хоч и жалітися не буду. Гарно вчився, було багато друзів, олімпіади чергувалися з вечірками... Але щось це вже дуже мене не в той бік понесло. Я про інше хотів сказати. Чи не єдине, що добре засіло у голову - це уроки літератури. Наша вчителька була прихильницею вільно-научного стилю. Для кожної книги та кожного роману вона малювала складні схеми, вишукуючи прихований зміст чи не у кожній фразі. Зараз це здається мені трошки дивним і навіть більше - дурним, але тоді така форма навчання як мінімум інтригувала. Тому і запам'яталася. Тож дотепер можу сказати, що «Герой нашого часу» Лермонтова, це розповідь про "зайву людину". Людину, яка і сама точно не знає, що їй робити, чого вона хоче і нащо живе у нашому світі. І судячи з цього, Тоня Ноябрьова, яка написала сценарій та зняла "Героя мого часу", добре вивчала літературу, бо думка ця і цей герой впізнається у картині швидко та однозначно. Та, що теж добре, на цьому історія не закінчується. Тому про неї можна поговорити трішечки детальніше.
Головний герой стрічки - вже не юний, але й не старий хлопець на ім'я Жорік. Він приїхав у Київ з якогось містечка (в фільмі його, здається, називали, але яка вже різниця?), та живе у квартирі далекої родички, яка сама поїхала кудись на кілька місяців, тож житло потребувало нагляду і всі залишилися "задоволені співпрацею". Жорік працює на ринку, продає надувні кульки та інші дрібниці, але мріє про щось більш значуще, хоч і сам не дуже добре розуміє, про що саме йдеться. Є лише загальні фрази: гроші, зв'язки, знайомства. Все це цілком реально, просто треба дочекатися свого шансу, все ж це є Київ... Втім поки що синій птах вдачі не знаходить спільної мови з Жоріком, а тому і не хоче йти у руки файного хлопця. От, наприклад, він починає хрестовий похід проти сміття, яке накопичується у під'їзді. Але перемогти бюрократичний млин новітньому дону Кіхоту не вдається: він опиняється у поліції, та ще й втрачає роботу, щоб життя вже зовсім малиною не здавалося. Чи зможе такий от поворот долі засмутити героя мого часу? Звичайно - ні! Тому він продовжить пошуки самого себе і свого щастя у величезному місті. І здобути богатство та славу завадять йому хіба що фінальні титри.
Знову найслабшою ланкою фільму є те, що сценарій трішечки розпадається на частини. Занадто різко, та зовсім невиправдано. І якщо у "Позивному "Бандерас"" погано склеїли жанри, то у "Герої..." маємо послідовні історії, які краще б було зробити хоча б паралельними, а ще краще такими, що гармонійно перетинаються. А так спочатку Жорік штурмує по черзі усу рівні та види місцевої влади, потім фільм про це швидко забуває, а головний герой з тим же запалом починає змінювати роботи, благо коли є бажання, Київ з працею завжди допоможе. Не скажу, що це критично, але вийшло, що початок "Герою..." пов'язаний з серединою та фіналом лише головним героєм. І це недобре. З іншого боку, фінал мені сподобався. Саме так і має закінчуватись розповідь, головний герой якої - "зайва людина". Тут не може бути ніякого хеппі-енду, він не заслуговує на крапки над "і". Все і мало скінчитися обірвано, на три крапки, бо так і закінчується життя, коли і сам не знаєш, жив ти, чи ні.
Крім того, дуже добре прописана і головна дійова особа та зв'язуюча ланка всієї картини. Жорік був саме таким, яким і має буди та сама "зайва людина", про яку я вже безліч разів згадував. Він сприймає життя майже без емоцій. Його не лякають поразки, бо у нього і так майже нічого немає, а те що є - тимчасова робота, наприклад, легко компенсувати. Спочатку він намагається переконати і себе, і оточуючих, що займається він надзвичайною справою, яка розкриє перед ним сяючи перспективи та двері у блискуче майбутнє. Але коли стає зрозуміло, що це лише черговий тупик, він легко знаходить іншу справу і все починається з початку. Втім, Жорік - людина дійсно амбітна. Це помітно по романтичній лінії, яка, звісно, була вже дуже другорядною, але свою роль відіграла. Жорік бажає бути з жінкою, яку потрібно здобувати, до якої дуже важко добратися. І навіть розуміючи, що вона його не помічає, він все рівно не погоджується на дівчину, яка просто поруч, та ще й дуже і дуже доступна.
Особливо моя подяка Тоні Ноябрьові за те, як смачно вона кинула тухлий помідор у бік сучасного мистецтва. Це було навіть краще, ніж розповідь Льоші з «Про що говорять чоловіки». Жорік став новим охоронцем музею, де виставлялися найсучасніші митці, і його ставлення до експонатів було не тільки розумним і раціональним, але ще й веселим: саме на цю частину фільму приходилося найбільше жартів. Діалог щодо експозиції з двома свинями - це було щось, бідна екскурсовод, але так їй і треба. А коли наш герой запропонував прибрати сміття (яке було новим шедевром), його кар'єра у цьому закладі впритул наблизилася до логічного завершення.
Тож, про що був "Герой мого часу"? Мені здається, що про те, що треба визначатися зі власним життям, бо можна прожити його... ніяк. Без цікавинок, без бурхливих емоцій, без наслідків. Фільм не каже прямо, що таке життя погане, зовсім ні. Жорік в цілому задоволений собою, та впевнений, що наприкінці матиме все те, чого бажає. Але як приклад для наслідування він точно не годиться, бо навіть його мрію - а у головного героя вони є, скоріше мотивують робити інакше. Хоч, звичайно, кожен має обирати щось своє, і Жорік точно не гірший за інших, а може в чомусь і кращий. І знову про Жоріка. Актор, який цого зіграв - Євген Бушмакін, відпрацював мінімум на четвірку. Тут і виконавець постарався, і, що ще важливіше, прописаний образ добре. Всі інше майже не запам'яталися, але нарікань теж не буде. Грали пересічних людей і виглядали та вели себе як пересічні люди. Тож які можуть бути нарікання?
Висновки. "Герой мого часу" важко назвати шедевром, але я вважаю, що цей фільм варто подивитися. Тут є ненав'язлива філософія, тут є досить плавна, повільна, але все рівно нетривіальна історія. Так, іноді вона втрачає цілі шматки, але гарно прописана головна дійова особа склеює сюжет воєдино. Тут є жарти, тут є гарний ляпас сучасному мистецтву, тут непогано зіграли майже зовсім невідомі актори. Та ще й триває "Герой..." лише 80 хвилин. Тому можна хоча б спробувати. Може і сподобається.
Я вже не дуже добре пам'ятаю школу. Це було досить давно, та й не дуже я цю школу любив, хоч и жалітися не буду. Гарно вчився, було багато друзів, олімпіади чергувалися з вечірками... Але щось це вже дуже мене не в той бік понесло. Я про інше хотів сказати. Чи не єдине, що добре засіло у голову - це уроки літератури. Наша вчителька була прихильницею вільно-научного стилю. Для кожної книги та кожного роману вона малювала складні схеми, вишукуючи прихований зміст чи не у кожній фразі. Зараз це здається мені трошки дивним і навіть більше - дурним, але тоді така форма навчання як мінімум інтригувала. Тому і запам'яталася. Тож дотепер можу сказати, що «Герой нашого часу» Лермонтова, це розповідь про "зайву людину". Людину, яка і сама точно не знає, що їй робити, чого вона хоче і нащо живе у нашому світі. І судячи з цього, Тоня Ноябрьова, яка написала сценарій та зняла "Героя мого часу", добре вивчала літературу, бо думка ця і цей герой впізнається у картині швидко та однозначно. Та, що теж добре, на цьому історія не закінчується. Тому про неї можна поговорити трішечки детальніше.
Головний герой стрічки - вже не юний, але й не старий хлопець на ім'я Жорік. Він приїхав у Київ з якогось містечка (в фільмі його, здається, називали, але яка вже різниця?), та живе у квартирі далекої родички, яка сама поїхала кудись на кілька місяців, тож житло потребувало нагляду і всі залишилися "задоволені співпрацею". Жорік працює на ринку, продає надувні кульки та інші дрібниці, але мріє про щось більш значуще, хоч і сам не дуже добре розуміє, про що саме йдеться. Є лише загальні фрази: гроші, зв'язки, знайомства. Все це цілком реально, просто треба дочекатися свого шансу, все ж це є Київ... Втім поки що синій птах вдачі не знаходить спільної мови з Жоріком, а тому і не хоче йти у руки файного хлопця. От, наприклад, він починає хрестовий похід проти сміття, яке накопичується у під'їзді. Але перемогти бюрократичний млин новітньому дону Кіхоту не вдається: він опиняється у поліції, та ще й втрачає роботу, щоб життя вже зовсім малиною не здавалося. Чи зможе такий от поворот долі засмутити героя мого часу? Звичайно - ні! Тому він продовжить пошуки самого себе і свого щастя у величезному місті. І здобути богатство та славу завадять йому хіба що фінальні титри.
Знову найслабшою ланкою фільму є те, що сценарій трішечки розпадається на частини. Занадто різко, та зовсім невиправдано. І якщо у "Позивному "Бандерас"" погано склеїли жанри, то у "Герої..." маємо послідовні історії, які краще б було зробити хоча б паралельними, а ще краще такими, що гармонійно перетинаються. А так спочатку Жорік штурмує по черзі усу рівні та види місцевої влади, потім фільм про це швидко забуває, а головний герой з тим же запалом починає змінювати роботи, благо коли є бажання, Київ з працею завжди допоможе. Не скажу, що це критично, але вийшло, що початок "Герою..." пов'язаний з серединою та фіналом лише головним героєм. І це недобре. З іншого боку, фінал мені сподобався. Саме так і має закінчуватись розповідь, головний герой якої - "зайва людина". Тут не може бути ніякого хеппі-енду, він не заслуговує на крапки над "і". Все і мало скінчитися обірвано, на три крапки, бо так і закінчується життя, коли і сам не знаєш, жив ти, чи ні.
Крім того, дуже добре прописана і головна дійова особа та зв'язуюча ланка всієї картини. Жорік був саме таким, яким і має буди та сама "зайва людина", про яку я вже безліч разів згадував. Він сприймає життя майже без емоцій. Його не лякають поразки, бо у нього і так майже нічого немає, а те що є - тимчасова робота, наприклад, легко компенсувати. Спочатку він намагається переконати і себе, і оточуючих, що займається він надзвичайною справою, яка розкриє перед ним сяючи перспективи та двері у блискуче майбутнє. Але коли стає зрозуміло, що це лише черговий тупик, він легко знаходить іншу справу і все починається з початку. Втім, Жорік - людина дійсно амбітна. Це помітно по романтичній лінії, яка, звісно, була вже дуже другорядною, але свою роль відіграла. Жорік бажає бути з жінкою, яку потрібно здобувати, до якої дуже важко добратися. І навіть розуміючи, що вона його не помічає, він все рівно не погоджується на дівчину, яка просто поруч, та ще й дуже і дуже доступна.
Особливо моя подяка Тоні Ноябрьові за те, як смачно вона кинула тухлий помідор у бік сучасного мистецтва. Це було навіть краще, ніж розповідь Льоші з «Про що говорять чоловіки». Жорік став новим охоронцем музею, де виставлялися найсучасніші митці, і його ставлення до експонатів було не тільки розумним і раціональним, але ще й веселим: саме на цю частину фільму приходилося найбільше жартів. Діалог щодо експозиції з двома свинями - це було щось, бідна екскурсовод, але так їй і треба. А коли наш герой запропонував прибрати сміття (яке було новим шедевром), його кар'єра у цьому закладі впритул наблизилася до логічного завершення.
Тож, про що був "Герой мого часу"? Мені здається, що про те, що треба визначатися зі власним життям, бо можна прожити його... ніяк. Без цікавинок, без бурхливих емоцій, без наслідків. Фільм не каже прямо, що таке життя погане, зовсім ні. Жорік в цілому задоволений собою, та впевнений, що наприкінці матиме все те, чого бажає. Але як приклад для наслідування він точно не годиться, бо навіть його мрію - а у головного героя вони є, скоріше мотивують робити інакше. Хоч, звичайно, кожен має обирати щось своє, і Жорік точно не гірший за інших, а може в чомусь і кращий. І знову про Жоріка. Актор, який цого зіграв - Євген Бушмакін, відпрацював мінімум на четвірку. Тут і виконавець постарався, і, що ще важливіше, прописаний образ добре. Всі інше майже не запам'яталися, але нарікань теж не буде. Грали пересічних людей і виглядали та вели себе як пересічні люди. Тож які можуть бути нарікання?
Висновки. "Герой мого часу" важко назвати шедевром, але я вважаю, що цей фільм варто подивитися. Тут є ненав'язлива філософія, тут є досить плавна, повільна, але все рівно нетривіальна історія. Так, іноді вона втрачає цілі шматки, але гарно прописана головна дійова особа склеює сюжет воєдино. Тут є жарти, тут є гарний ляпас сучасному мистецтву, тут непогано зіграли майже зовсім невідомі актори. Та ще й триває "Герой..." лише 80 хвилин. Тому можна хоча б спробувати. Може і сподобається.
no subject
Date: 2019-03-26 07:57 am (UTC)no subject
Date: 2019-03-26 01:06 pm (UTC)А "лишним человеком" я и сам стал очень быстро. Сидеть в лаборатории под кодовым замком, выходить в цех починить сложное оборудование, возвращаться до след. вызова и пидарасить велосипед и снарягу к летнему походу по Литве там, или Эстонии...
Деньги платились неслабые, думал, продлится вечно. )))
no subject
Date: 2019-03-26 03:09 pm (UTC)no subject
Date: 2019-03-26 07:54 pm (UTC)"в борьбе за народное дело/ я был инородное тело" (с)
no subject
Date: 2019-03-27 08:03 am (UTC)и...."неправильных" училок, таки, выгоняют, чтоб не портили "здоровый коллектив".
у дочки учительница лит-ры собрала класс способных учеников и давала им усложненную программу, ну и....пол-года её терпели, а потом выгнали.
no subject
Date: 2019-03-27 07:36 pm (UTC)no subject
Date: 2019-03-27 07:39 pm (UTC)