"Захар Беркут"
Jan. 5th, 2020 11:54 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
germes21"Захар Беркут"
І я все ще вважаю, що Сеітабла́єв найкращий режисер сучасного українського кінематографа. Бо мені дуже подобаються його фільми: і "Хайтарма", і "Чужа молитва", і, звісно, "Кіборги", який без сумнівів можна назвати поки кращім українськім фильмом про війну на Сході. Тож новина про те, що саме Сеітаблаєву довірили знімати, мабуть що перший повноцінний блокбастер у нашій країні, та ще й классику, та ще й з голлівудськими зірками світового рівня (і це я про Роберта "Т-1000" Патріка та Томми "Я його ще з "Хороброго серця" запам'ятав) Фленагана), щиро мене потішила, бо а кому ж ще, як не Сеітаблаєву таке кіно довірити? І після того, як я подивився "Захара Беркута", ця думка не дуже змінилася, хоч бездоганним цю стрічку точно не назвеш. Більш адекватною буде оцінка "добре". І ось чому:
Маємо 1241 рік. Епіцентр подій - карпатське село Тухля, не дуже велике, але гарне, щасливе, і живуть тут веселі та сміливі люди, що не бажають поступатися своєю землею та своєю свободою. Тухлянським старійшиною є Захар Беркут (Роберт Патрік), мудрий знахар, досвідчений воїн, майстерний мисливець та батько двох синів - старшого Івана (Роккі Майерс) та молодшого Максима (Алекс Макніколл). І все у них було нівроку, поки король Данило не прислав в ті чарівні краї свого боярина - Тугара Вовка (Томмі Фленаган), що мав стати господарем цих земель. Втім горці не бажали підкорюватись, і відношення з новим воєводою, м'яко кажучи не склалися, хоч Максим і встиг закохатися в дочку Вовка - прекрасну та сміливу Мирославу. Але вже скоро всі ці суперечки відійшли на другий план. Могутня монгольська орда шукала шлях на захід, до Європи, і велике військо мало пройти по тухлевським землям, залишаючи трупи та згарища. І зупинити цю навалу зі сходу мали змогу лише старий Захар, його сини, сусіди та друзі. Ну і скінчиться все майже хепі-ендом.
"Захар Беркут" - це класична екранізація класичного твору. Тож є тут не менш класична романтична лінія з натяком на "Ромео і Джульєтта", але дуже вже проста, і лінія героїчна, з натяком на "300 спартанців", в якої героїчні головні герої зупиняють монгольське військо. Прямолінійність сценарію трохи розбавляють зради і контр-зради, і хоча, визнаю, мені було дійсно цікаво, чим все скінчиться (книгу я читав лише у школі, читав неуважно і все забув), все ж фільму не вистачало темпу та інтриги. Але це не критично, значно більше мені не сподобалося інші два моменти.
Перший - дві однакові смерті головних героїв, що зняті за однією і тією ж схемою, а саме героя поранили, герой каже щось пафосне, герой помирає. Може так було у літературному "Беркуті...", але у кіно це недолік, який дуже впадає у очі. Треба було щось змінити, може зробити так, щоб дехто (не буду тикати пальцем, але то був Іван) відійшов у кращий світ мовчки і швидко. Другий момент - занадто активне використання класичних кліше. Наведу приклад: була там сцена на самому початку, коли показують хлопчаків Беркутів, що біжать лісом, а потім вже дорослих Беркутів, що... вгадали, все ще біжать лісом. Таке було у анімації "Король Лев", це було у "Люди Икс. Початок. Росомаха", і точно не тільки там. Втім, проблема не в кліше, воно все ще працює, а в тому, що через нього маємо монтажну помилку. Бо фільм починається с дати: 1241 рік. Нам показують юних Максима та Івана. Потім вони вже дорослі, у Івана навіть син вже є, якому десь 5-6 або трохи менше. Тобто і час має змінитися років на десять, так? Логічно, але - ні. Ми все ще у 1241-ому, що дивно.
Зовнішня сторона питання. Знову ж таки, враження неоднозначні. Крупні плани - дуже гарні, майже бездоганні. Костюми, грим, постановка кадру на найвищому рівні, можна порівнювати з такими монстрами, як "Вікінги" чи навіть "Гра престолів". Але коли була потреба переключатися на план загальний, одразу ж ставало помітно, що бюджет у фільму український. Бо декорації виявилися занадто скромні. Замок Вовка - щось мале і незрозуміле за дерев'яною стіною. Тухля, яка мала б бути великим селом - три хати та кузня. Так, добре зроблені хати та кузня, але їх було явно замало. Все це чесно намагалися приховати, але виходило це не кожного разу. А от постановка боїв сподобалася. Знову ж таки оцінка десь меж непогано и добре. Навіть фінальна, масштабна баталія справляла враження, але і двобої були цілком пристойні. Особливо запам'ятався варяг, що служив Вовку. Також у копилку позитиву можна додати шикарне сільське свято, а до негативу - комп'ютерні ефекти, які виглядали вже не дуже. Не жахливо, але саме "не дуже". Що ж стосується головної думки, то тут все зрозуміло: коли з'являється зовнішній ворог, треба забути про всі чвари і об'єднатися для боротьби. І неважливо, чи є шанси на перемогу, чи вони зовсім примарні. Бо бігти нікуди, іншої Батьківщини просто немає. Думка не дуже нова, але, на жаль, дуже актуальна.
Актори. Почну с касту. Знаєте, дуже не люблю, коли кажут "Що, в нас своїх немає?", бо скоріше за все, своїх дійсно немає. Але у випадку "Захара Беркута" ця думка доречна. Бо добре, Томмі Фленаган та Роберт Патрік - зірки, яких знають по всьому світі. Але всі інші - це актори-початківці, чи актори, про яких без вікі нічого не дізнаєшся. Навіть Поппі Дрейтон, дуже красива та мила дівчина, не додала б тільки своїм ім'ям нових глядачів. А вона у фільмі третя за популярністю. Тому і не дуже зрозуміло, чому у "Беркуті..." так мало українських акторів. З точки зору драматизму, взагалі всі ролі нічого особливого від виконавців не потребували, з точки зору "ваги постера" заміна Елісон Дуді на, наприклад, Ольгу Сумську нічого б не змінила. Крім того, на роль коваля Петра просто треба було брати Вірастюка! Бо була там сцена: коваль самотужки намагається звалити великий кам'яний стовп. Тягнучи за мотузку. І якби це робив Вірастюк, я б повірив! А так - ну, так скажемо, не зовсім. В цілому ж актори зіграли непогано, як мінімум. Зірки старалися, молодь теж, а окрім Поппі Дрейтон дуже колоритним вийшов герой у Олівера Тревена, що грав Богуна.
Висновки. Для українського кіно "Захар Беркут" - це великий крок у вірному напрямку. Тут є масштаб, тут є гарний візуал, тут є надважливий досвід співробітництва з "великим" Голлівудом. Але є велика проблема, ця стрічка не сприймається українським блокбастером, скоріше вона виглядає як голлівудський фільм-"середнячок", міцний, добре зроблений, але з тих, що не дуже запам'ятовуються. Як "Орли дев'ятого легіона", наприклад (до речі "Беркут..." значно краще "Орлів"). Тобто добре, що цей фільм зняли, але передивлятися його зовсім не хочеться. На відміну від тих же "Кіборгів".
І я все ще вважаю, що Сеітабла́єв найкращий режисер сучасного українського кінематографа. Бо мені дуже подобаються його фільми: і "Хайтарма", і "Чужа молитва", і, звісно, "Кіборги", який без сумнівів можна назвати поки кращім українськім фильмом про війну на Сході. Тож новина про те, що саме Сеітаблаєву довірили знімати, мабуть що перший повноцінний блокбастер у нашій країні, та ще й классику, та ще й з голлівудськими зірками світового рівня (і це я про Роберта "Т-1000" Патріка та Томми "Я його ще з "Хороброго серця" запам'ятав) Фленагана), щиро мене потішила, бо а кому ж ще, як не Сеітаблаєву таке кіно довірити? І після того, як я подивився "Захара Беркута", ця думка не дуже змінилася, хоч бездоганним цю стрічку точно не назвеш. Більш адекватною буде оцінка "добре". І ось чому:
Маємо 1241 рік. Епіцентр подій - карпатське село Тухля, не дуже велике, але гарне, щасливе, і живуть тут веселі та сміливі люди, що не бажають поступатися своєю землею та своєю свободою. Тухлянським старійшиною є Захар Беркут (Роберт Патрік), мудрий знахар, досвідчений воїн, майстерний мисливець та батько двох синів - старшого Івана (Роккі Майерс) та молодшого Максима (Алекс Макніколл). І все у них було нівроку, поки король Данило не прислав в ті чарівні краї свого боярина - Тугара Вовка (Томмі Фленаган), що мав стати господарем цих земель. Втім горці не бажали підкорюватись, і відношення з новим воєводою, м'яко кажучи не склалися, хоч Максим і встиг закохатися в дочку Вовка - прекрасну та сміливу Мирославу. Але вже скоро всі ці суперечки відійшли на другий план. Могутня монгольська орда шукала шлях на захід, до Європи, і велике військо мало пройти по тухлевським землям, залишаючи трупи та згарища. І зупинити цю навалу зі сходу мали змогу лише старий Захар, його сини, сусіди та друзі. Ну і скінчиться все майже хепі-ендом.
"Захар Беркут" - це класична екранізація класичного твору. Тож є тут не менш класична романтична лінія з натяком на "Ромео і Джульєтта", але дуже вже проста, і лінія героїчна, з натяком на "300 спартанців", в якої героїчні головні герої зупиняють монгольське військо. Прямолінійність сценарію трохи розбавляють зради і контр-зради, і хоча, визнаю, мені було дійсно цікаво, чим все скінчиться (книгу я читав лише у школі, читав неуважно і все забув), все ж фільму не вистачало темпу та інтриги. Але це не критично, значно більше мені не сподобалося інші два моменти.
Перший - дві однакові смерті головних героїв, що зняті за однією і тією ж схемою, а саме героя поранили, герой каже щось пафосне, герой помирає. Може так було у літературному "Беркуті...", але у кіно це недолік, який дуже впадає у очі. Треба було щось змінити, може зробити так, щоб дехто (не буду тикати пальцем, але то був Іван) відійшов у кращий світ мовчки і швидко. Другий момент - занадто активне використання класичних кліше. Наведу приклад: була там сцена на самому початку, коли показують хлопчаків Беркутів, що біжать лісом, а потім вже дорослих Беркутів, що... вгадали, все ще біжать лісом. Таке було у анімації "Король Лев", це було у "Люди Икс. Початок. Росомаха", і точно не тільки там. Втім, проблема не в кліше, воно все ще працює, а в тому, що через нього маємо монтажну помилку. Бо фільм починається с дати: 1241 рік. Нам показують юних Максима та Івана. Потім вони вже дорослі, у Івана навіть син вже є, якому десь 5-6 або трохи менше. Тобто і час має змінитися років на десять, так? Логічно, але - ні. Ми все ще у 1241-ому, що дивно.
Зовнішня сторона питання. Знову ж таки, враження неоднозначні. Крупні плани - дуже гарні, майже бездоганні. Костюми, грим, постановка кадру на найвищому рівні, можна порівнювати з такими монстрами, як "Вікінги" чи навіть "Гра престолів". Але коли була потреба переключатися на план загальний, одразу ж ставало помітно, що бюджет у фільму український. Бо декорації виявилися занадто скромні. Замок Вовка - щось мале і незрозуміле за дерев'яною стіною. Тухля, яка мала б бути великим селом - три хати та кузня. Так, добре зроблені хати та кузня, але їх було явно замало. Все це чесно намагалися приховати, але виходило це не кожного разу. А от постановка боїв сподобалася. Знову ж таки оцінка десь меж непогано и добре. Навіть фінальна, масштабна баталія справляла враження, але і двобої були цілком пристойні. Особливо запам'ятався варяг, що служив Вовку. Також у копилку позитиву можна додати шикарне сільське свято, а до негативу - комп'ютерні ефекти, які виглядали вже не дуже. Не жахливо, але саме "не дуже". Що ж стосується головної думки, то тут все зрозуміло: коли з'являється зовнішній ворог, треба забути про всі чвари і об'єднатися для боротьби. І неважливо, чи є шанси на перемогу, чи вони зовсім примарні. Бо бігти нікуди, іншої Батьківщини просто немає. Думка не дуже нова, але, на жаль, дуже актуальна.
Актори. Почну с касту. Знаєте, дуже не люблю, коли кажут "Що, в нас своїх немає?", бо скоріше за все, своїх дійсно немає. Але у випадку "Захара Беркута" ця думка доречна. Бо добре, Томмі Фленаган та Роберт Патрік - зірки, яких знають по всьому світі. Але всі інші - це актори-початківці, чи актори, про яких без вікі нічого не дізнаєшся. Навіть Поппі Дрейтон, дуже красива та мила дівчина, не додала б тільки своїм ім'ям нових глядачів. А вона у фільмі третя за популярністю. Тому і не дуже зрозуміло, чому у "Беркуті..." так мало українських акторів. З точки зору драматизму, взагалі всі ролі нічого особливого від виконавців не потребували, з точки зору "ваги постера" заміна Елісон Дуді на, наприклад, Ольгу Сумську нічого б не змінила. Крім того, на роль коваля Петра просто треба було брати Вірастюка! Бо була там сцена: коваль самотужки намагається звалити великий кам'яний стовп. Тягнучи за мотузку. І якби це робив Вірастюк, я б повірив! А так - ну, так скажемо, не зовсім. В цілому ж актори зіграли непогано, як мінімум. Зірки старалися, молодь теж, а окрім Поппі Дрейтон дуже колоритним вийшов герой у Олівера Тревена, що грав Богуна.
Висновки. Для українського кіно "Захар Беркут" - це великий крок у вірному напрямку. Тут є масштаб, тут є гарний візуал, тут є надважливий досвід співробітництва з "великим" Голлівудом. Але є велика проблема, ця стрічка не сприймається українським блокбастером, скоріше вона виглядає як голлівудський фільм-"середнячок", міцний, добре зроблений, але з тих, що не дуже запам'ятовуються. Як "Орли дев'ятого легіона", наприклад (до речі "Беркут..." значно краще "Орлів"). Тобто добре, що цей фільм зняли, але передивлятися його зовсім не хочеться. На відміну від тих же "Кіборгів".
no subject
Date: 2020-01-07 09:35 pm (UTC)no subject
Date: 2020-01-08 07:20 am (UTC)